Слова пісні

Був сон мені колись: богиню ясну Фантазії вбачали мої очі, І друга любого подобу красну Богиня прийняла тієї ночі. Той самий вираз і усмішка мила, Той самий погляд довгий, розумливий, На плечах лиш барвисті мала крила, Вінець над чолом з лавру святобливий. Глибока, тиха, нерозважна туга Вникає в серце, каменем лягає; Ридає хор, мов дикий вітер з луга, А темрява склепіння застилає. Вона іде! Непереможна сила Мене примушує за нею простувати По темних, тісних хідниках. Вступила Вона в якісь таємнії палати. Чи то свята будова, чи темниця? Високеє і темнеє склепіння, Одне віконце вузьке, мов стрільниця, – Крізь нього сиплеться бліде проміння. Промовила і зникла. В самотині Я зостаюся розважать-гадати, Як визволить той гук, що замкнутий в скелині, Що має гучно в світі залунати? Тут наступила чорна тьма без сонця, Я в розпачі ламаю руки, плачу, Богиню кличу… Коли се з віконця Я бачу світло, ясний промінь бачу! Хай я загину, та хай сяє мило Над людьми сонцем правда і надія! Зважливо простягаю руку, сміло – І прокидаюсь… Так! то сон був… мрія!