Слова пісні

О дванадцятій, коли пароплав спить І «клюють носами» на вахті матроси, — Чітко видзвонює металева мить І вечір смутний, як поранений альбатрос. О дванадцятій чиясь постать, Тихо од капітанської рубки — До моєї каюти загадковим гостем: Це я. Вийдіть, голубко. І от ми з вами На палубі слухаєм тишу. Я зосереджена, як далай-лама, Ви — як божок Вішну. (Колись дитяча моя уява Малювала капітана З очима неодмінно синіми, А у цього чорні, мов ночі на Яві, І ще чорніші під ними тіні). Ви розкажете мені про Суматру, Про далеку Індію, загадково-соняшну, — Чорної магії золоту матір, Про страшну лихоманку, жовту, мов соняшник. За кермом вирито яму води, Білі чайки віщують комусь розлуку. Білим маревом пропливає дим. І ви стиснете мою руку. А потім згадаємо, як уперше Я на пароплав зійшла: Заскиглили під ногами старі трапи, Внизу сердито вода ревла. Здавалось: тигрові одрубали лапу. З капітанського містка, чужий і серйозний, Ви накази оддавали скупо. І я смутна, як рослинка туберкульозна, З повагою дивилась на ваш рупор. Пропливало багато плотів і барж, Ви капітан з душею поета (На дні моря морський цар Лежить у труні глазетовій). А потім щовечора чиясь постать, Тихо од капітанської рубки До моєї каюти загадковим гостем: Це я. Вийдіть, голубко. О дванадцятій, коли пароплав спить, І «клюють носами» на вахті матроси, — Чітко видзвонює металева мить І вечір смутний, як поранений альбатрос.